Миколай.
Ти ніколи не вірив у мене, хоча
я завжди був з тобою поруч,
знав по імені кожну з твоїх дівчаток,
напивався до стану овоча,
переводив годинник на п’ять хвилин,
щоби ти не спізнився на поїзд,
вимикав, коли міг, відчуття провини
і голос совісті.
Я залазив у дім по стічній трубі –
і заходив до тебе в гості;
коли ти був малий, я приносив тобі
шоколадних зайців і монстрів.
Я приходив до тебе, коли ти спав,
хоча іноді, знаєш, не варто було,
і беріг від гадюк, що живуть у степах,
від укусів собак і тарантулів,
відганяв грабіжників і комарів,
накривав від роси і холоду,
на кінцевих зупинках тебе будив
і казав, що пора виходити.
І коли біда виїдала тебе,
я учив, як це – бути сильним,
і беріг кожнісіньке з твоїх ребер,
щоб ніхто не вийняв.
І коли ти, ще хлопцем, страшенно хотів
приносити більше користі,
я для тебе збирав всіх бездомних котів,
що жили на міській околиці.
А коли ти з відкритим лицем ішов
під залізні кийки і кулі,
я ловив їх усі у старезний мішок,
щоб тобі не муляло.
Я спиняв всі лавини, шторми і вітри,
давав руку, коли ти падав,
я навчив тебе вірити і говорити,
що б там не бу́ло, правду.
І хоч ти не запитував моє ім’я,
мушу визнати – це навзаєм.
Імена неважливі, хоч кажуть, що я
колись був святим Миколаєм.
02.12.2015
© Іолана Тимочко
#Іолана_Тимочко #поезія #вірші
